Этот сайт сделан для настоящих падонков.
Те, кому не нравяцца слова ХУЙ и ПИЗДА, могут идти нахуй. Остальные пруцца!
gramler :: Она
Она. Это уже какой то бзик. Все мысли только о ней. Это помешательство. Друзья и знакомые меня не узнают. Да я и сам себя порой не узнаю.
Как всё началось? Уже и не помню когда первый раз о ней услышал. Только услышал. Рассказывали ребята. Вот шлюха. Да оно и понятно. Что то в ней есть. Некоторые готовы жизнь ради неё положить. Она не красавица, нет. Она не идеальна, но что-то в ней есть, притягательное для меня лично. Большинствно моих друзей меня не понимают, некоторые даже и осуждают они стараются держаться от неё подальше. Да, дурная слава за ней тоже есть, ну а что? За кем её нет?
Она притягивает и в тоже время пугает, пугает не мыслью о ней, а той кучей слухов вокруг неё. Дурной славой. А что влечет к ней? Не знаю. Чего-то не хватает. Всё есть и чего-то нет. Пустота какая-то. Она. Она должна мне помочь заполнить эту пустоту.
Скоро, совсем скоро, она станет моей, или я её? Не важно. А пока...
А пока только 24.11.2008 к 9:00 явиться к районному военкомату команда 160-к/200
бывший
14-11-2008 11:27:34
>Такточно, дорогой УК. Причом "чтобы прямо из распылителей, которые висят точьно над койками(!), полился(!) фреон" (с). >Или чтобы "концентрация его была так высока, что он стекал(!) по стенам(!)" (с)
>>Ответ на: ZvEzDuLkA [71] >>>ужас, бедные солдаты.. этож сколько им приходится воздерживаться от секоса..кошмар >> >>таким образом воспитываецца сила воли >>------------- >>как подумаю аш волосы дыбом встают > >волосы у женщины дыбом встают когда солдат возвращается и от лохматки её никак оторваться не может. >во всяком случае, раньше так было. >щас-то женщины за собой следят и уже не так всё у них дыбится.
---------------
УК/ПУК Вы правы, раньше наверное дыбилось иначе
Птушнега дрочащего на Надяню забирают в армию. Я желаю тебе попасть к прапорщику Чекунова в отдельный Русский Харбинский полк. И вот ещё! Песдец Вам, милостивый государь...
>УК/ПУК к сожалению/или к радости хз, волосы на данный момент у меня только на голове
Чтобы испытать полноценный ужоз прощадь оволошения необходимо увеличивать.
Впрочем, если потребности в ужозе нет, то хуйсним.
Высер - фактически вершина долбоебизма.... Удивляюсь, как афтар медкомиссию прошел и годен оказалсо, а не отправлен нахуй с диагнозом "олигофрен".... Или щас всех подряд в армию берут?
Да, дурная слава за ней тоже есть, ну а что? За кем её нет? (с)
Berg
14-11-2008 11:32:51
Юрег (работаю подприкрытием)
Она
Она. Это уже какой то бзик. Все мысли только о ней. Это помешательство. Друзья и знакомые меня не узнают. Да я и сам себя порой не узнаю.
Как всё началось? Уже и не помню когда первый раз о ней услышал. Только услышал. Рассказывали ребята. Вот недотрога. Да оно и понятно. Что то в ней есть. Некоторые готовы жизнь ради неё положить. Она не образчик словесности, нет. Она не идеальна, но что-то в ней есть, притягательное для меня лично. Большинствно моих друзей меня не понимают, некоторые даже и осуждают они стараются держаться от неё подальше. Да, дурная слава за ней тоже есть, ну а что? За кем её нет?
Она притягивает и в тоже время пугает, пугает не мыслью о ней, а той кучей слухов вокруг неё. Дурной славой. А что влечет к ней? Не знаю. Чего-то не хватает. Всё есть и чего-то нет. Пустота какая-то. Она. Она должна мне помочь заполнить эту пустоту.
Скоро, совсем скоро, она станет моей, или я её? Не важно. А пока...
А пока я снова пишу в нетленку, а попадаю в корзину
бывший
14-11-2008 11:33:44
Кстати, если казарму\кубрик завесить картинками уважаемого коллеги БИГИМОТ'а, то армия сможет существенно сэкономить как на еде, так и на бромистом калии.
I. Гобіти
Гобіти - непомітний, але дуже давній народ. Колись були вони набагато численніші, ніж тепер, бо полюбляють мир та спокій, а ще добре оброблену землю, і нема для них нічого приємнішого за впорядковану й доглянуту сільську місцевість. Ніколи не цікавили їх машини, складніші за ковальський міх, водяний млин або ткацький верстат, хоч узагалі вони досить вправні ремісники. Навіть у прадавні часи вони почувалися ніяково перед «Великим людом», або «здоровилами», як вони звуть людей, а нині зустрітися з ними й зовсім непроста річ. Вони схильні до огрядності, не люблять зайвого клопоту, але мають чутливий слух, гострий зір та вміють рухатися швидко й спритно. Здавна навчилися вони тихо й непомітно зникати, коли [9] якийсь здоровило несподівано вламувався, куди його не запрошували. До того меткі вони зробилися, що людям те стало здаватися чарами. Але ж насправді гобіти ніколи не вдавалися до чарів; усе, що вони вміють, - то результат виключно доброго навчання. Завдяки вмінню, що переходило з покоління в покоління, безперервним вправам та близькості до землі вони досягли рівня, недосяжного для племені високорослих та незграбних.
Джанні Родарі
Торт у небі
Переклад Анатолія Собуцького
Одного ранку в Трулло
Якось квітневого ранку - було десь близько шостої години - на автобусній зупинці у Трулло зібралося кілька перехожих. Щоб дізнатись, яка буде погода, вони подивилися на небо. І що ж вони там побачили? Майже все небо затуляв якийсь величезний похмурий предмет, котрий, наче темна хмара, нерухомо висів над передмістям на висоті приблизно кілометра. Хто заохкав, хто заахкав, а потім хтось ще й зарепетував:
- Марсіяни!
Цей вигук пролунав як сигнал тривоги. Люди закричали й кинулися хто куди. Порозчинялися вікна - визирали цікаві: чи не сталася вулична катастрофа? Але досить було погляду на небо, щоб вікна й віконниці позачинялися, а по сходах зачовгали, затупотіли людські ноги.
- Марсіяни!
- Летюча тарілка!
- Та ні, просто затемнення сонця!
Таємнича річ справді скидалася на велику чорну дірку в небі, а довкола неї розливалось ясно-блакитне сяйво.
- Яке ще затемнення? Кінець світу!
- Ну, це вже занадто! Хіба може кінець світу настати за одну ніч?
- А ви гадали, що нас обов'язково попередять люб'язним листом: «Стережіться, бо такого дня о такій-от годині світ полетить шкереберть»?
Із бару «Італія» вийшов офіціант, витираючи руки об брудний фартух. Він глянув на небо і тут-таки зігнувся вдвоє, ніби його хтось ударив по голові. Якась жінка у нічній сорочці гукнула йому з балкона: [483]
я всегда говорила, что здесь исключительно отзывчивые люди
natural mystic
14-11-2008 11:43:36
Вона. Це вже який те бзік. Всі думки тільки про неї. Це божевілля. Друзі і знайомі мене не дізнаються. Та я і сам себе деколи не дізнаюся.
Як все почалося? Вже і не пам'ятаю коли перший раз про неї почув. Тільки почув. Розповідали хлоп'ята. Ось повія. Та воно і зрозуміло. Що те в ній є. Деякі готові життя ради неї покласти. Вона не красуня, немає. Вона не ідеальна, але щось в ній є, привабливе для мене особисто. Большинствно моїх друзів мене не розуміють, деякі навіть і засуджують вони прагнуть триматися від неї подалі. Так, погана слава за нею теж є, ну а що? За ким її немає?
Вона притягає і в теж час лякає, лякає не думкою про неї, а тією купою чуток навколо неї. Поганою славою. А що вабить до неї? Не знаю. Чогось не вистачає. Все є і чогось немає. Порожнеча якась. Вона. Вона повинна мені допомогти заповнити цю порожнечу.
Скоро, зовсім скоро, вона стане моєю, або я її? Не важливо. А поки...
А поки тільки 24.11.2008 до 9:00 з'явитися до районного військкомату команда 160-к/200
Сильмариліон
Дж. Р. Р. Толкін
Рік видання: 2008
ISBN 978-966-8657-24-5
416 стор.
Ця книга — легендарна провісниця "Володаря Перстенів" — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: "Айнуліндале " — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; "Валаквента" — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; "Квента Сильмариліон" — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; "Акаллабêт" озповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а розповідь "Про Перстені Влади" подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.